Зал сонячного годинника Національного археологічного музею є одним з найбільш вражаючих архітектурних просторів монументальності і розміру в місті Неаполь і, в своєму роді, у всій Європі.(Довжина м. 54, ширина і висота м. 20) Призначений для розміщення "громадських ваг", коли палац був домом для неаполітанського університету, зал залишався незавершеним і невикористаним протягом XVII століття. У наступному столітті з робіт покритті, після перетворення будівлі в Real Museo Borbonico (1777) знаходиться Бібліотека Фарнезе доставлений в Неаполь за кілька десятиліть до короля Карла Бурбона. Офіційне відкриття бібліотеки датується 1783 роком, про що йдеться на надгробку посвячення біля входу, але розміщення книг зайняло більше часу. Подальші перетворення були викликані між 1790 і 1793 роками проектом, який так і не був реалізований, за пропозицією астронома Джузеппе Казелла встановити в північно-західному крилі будівлі астрономічну обсерваторію. Незабаром від цієї ідеї відмовилися як через фінансові, так і через політичні труднощі і, можливо, навіть через обмежений горизонт, який не дозволив би повністю спостерігати за поясом зодіаку. Від початкового проекту залишилися тільки сонячний годинник, зроблені на підлозі залу в південно-західному кутку. Розроблений Помпео Скавареллі, довжиною понад 27 метрів, він складається з латунної планки, яка проходить між мармуровими панелями, в яких розташовані силуети еліптичної форми з картинами дванадцяти знаків Зодіаку. Сонячний годинник все ще функціонує: сонячне світло проникає через отвір гномона, розташоване високо в нижній частині залу праворуч від сховища, і в місцевий полудень падає на сонячну лінію підлоги, проходячи по ній в залежності від пори року.
